Сауна районного масштабу

Сьогодні пропонуємо читачам здійснити невеличкий екскурс у буремні 90-і роки минулого сторіччя. Про деякі події того часу, що пов’язані з Великописарівщиною, згадує Володимир Парієнко у своєму автобіографічному тритомнику «Осінь на порозі».

1-го лютого 1991 року я повернувся з партійної роботи у Великописарівський РЕМ і став працювати на посаді його начальника. Період моєї відсутності у колективі склав трохи більше 5 років. Склад інженерно-технічних працівників за цей час практично не змінився, з ними мене поєднували роки спільної роботи та теплі людські стосунки.

У 1989 році введена в експлуатацію нова споруда виробничої бази РЕМу, будівництво якої було розпочате завдяки старанням Гривакова В. С. Тепер весь персонал знаходився в одному облаштованому приміщенні, що забезпечувало належні умови праці, сприяло раціональному використанню усіх матеріально-технічних та людських ресурсів, позитивно впливало на формування іміджу підрозділу та підвищенню його авторитету в районі.

З початком теплої погоди я приступив до благоустрою території бази РЕМу. По центру двору насипали велику клумбу, для чого завезли декілька десятків самоскидів чорнозему. Периметр обрамували бордюрами, зовні поклали асфальт. Всередині клумби весною 1991 року посадили сад – три десятки саджанців яблунь, груш, слив та абрикосів. Сьогодні вони забезпечують врожаєм не лише працівників РЕМу, а ще й сусідів з вулиці Охтирської.

В умовах тотального дефіциту вдалося придбати два оригінальних (подібної красоти більше ніде не бачив!) 4-лампових ліхтарі, які прикрасили територію бази РЕМу. Особливо привабливо вони виглядали взимку, освітлюючи мальовничим ніжно-жовтим кольором снігове покриття двору. Ліхтарі безвідмовно слугували в РЕМі більше 10 років. Вважав, що назавжди залишаться на своєму місці – на згадку про мій внесок у розвиток бази підрозділу.

Але один із послідовників на посаді керівника РЕМу – Тимошенко Ігор Васильович – піддався на умовляння голови адміністрації району і подарував красені-ліхтарі середній школі селища.

У новозбудованій конторі РЕМу залишалося неупорядкованим ліве крило першого поверху, у якому, згідно із замислом Гривакова, відводилося місце для басейну та сауни. Зусиллями Павленка Івана Сергійовича, Мовчана Олексія Павловича, Губенка Валентина Олександровича та інших працівників басейн та сауну незабаром ввели в роботу. Це благо цивілізації тоді було єдиним у районі, попервах я й сам іноді розважався у теплому колі товаришів.

Потім стали виникати проблеми. Перша з них – перебої з водопостачанням. Місткість басейну складала близько 20 кубометрів води, подача якої здійснювалася від свинотоварної ферми колгоспу «Україна», розташованої за півкілометра від РЕМу. Сільське господарство стрімко занепадало, за електроенергію колгосп не розраховувався, все частіше нам доводилося його відключати за борги, включно з водокачкою. Окрім того водопровід, прокладений під землею від ферми до будівлі РЕМу, замість чавунних був виконаний сталевими трубами. Буквально через два роки від початку експлуатації халтура вийшла на поверхню – труби потекли, проте претензії пред’явити не було кому – підрядник (Райагробуд) збанкрутів, керівництво звільнилося.

Через кілька років цю проблему мені вдасться вирішити. У 1997 році, під час всеохоплюючої бартеризації, КСП «Ворскла» (селище Кириківка, голова Нікулін Володимир Миколайович) у якості розрахунків за електроенергію віддало демонтовану на ліквідованій СТФ башту Рожновського. Ємність вже побувала в ужитку, однак знаходилася в доброму стані. Її поставили безпосередньо на території РЕМу та підключили до колонки автономної свердловини, пробуреної за гаражем кілька років тому. Ця установка постачає воду до теперішнього часу.

Наступна проблема – наш оздоровчий комплекс став центром протягування гультяїв із числа районного бомонду, любителів «оттопыриться». Особливо сподобалася розвага офіцерам з міліції та ДАІ. До них досить часто приїздили різні комісії та колеги із суміжних районів. Зазвичай випроводжання гостей завершувалося пізно вночі у РЕМі. Природно, це давало мені деякі бонуси у стосунках з міліцейським керівництвом, та з часом перетворилося у клопітку справу.

По-перше, після від’їзду нічних гостей залишалися гори сміття.

По-друге, п’яні міліціонери, звиклі до вседозволеності, почали створювати й суттєвіші неприємності. Одного разу залили пивом та вивели з ладу опалення сауни. Іншим разом влаштували між собою з’ясування стосунків та закривавили, наче на бійні, сніг на території, що викликало у людей непотрібні питання. Іноді втручалися в роботу чергової зміни, посилаючи за добавкою спиртного…

По-третє, робота сауни вимагала використання значної кількості електроенергії, що, на тлі значного скорочення обсягів корисного відпуску, негативно впливало на показник втрат.

У кінцевому підсумку, злачне місце довелося причинити. Включали «реанімаційний комплекс» вкрай рідко, лише з приводу визначних подій.

Так у лютому 1993 року облдержадміністрація проводила комплексну перевірку стану підготовки району до забезпечення сталої роботи в умовах застосування противником зброї масового знищення. Була така фішка радянської епохи – все життя готувалися до атомної війни. Українська держава на початку своєї історії ще років п’ять жила традиціями Союзу, тож неробам із різних спецслужб по інерції залишалося безмежне поле «діяльності».

Перевірку проводила чисельна комісія, яку очолював начальник штабу цивільної оборони області полковник Грицюк (cлужба представляла собою аналог теперішнього МЧС). Голова адміністрації району Микола Андрійович Парафійник попросив мене організувати на вечір четверга для керівників комісії сауну з басейном.

 До приїзду гостей я підготував невеличке застілля, закуску та спиртне розташували в актовому залі на столі президії, який знаходився на підвищенні кімнати.

Комісія разом із головою райдержадміністрації прибула для «перевірки» із запізненням на дві години. Ревізори були в стані вище середнього ступеня сп’яніння. Оточивши стіл зі стравами, випили ще по кілька чарок. Після чого, роздягнувшись догола і обрядившись у надані їм простирадла, офіцери пішли до сауни. Повернулися швидко – під впливом тепла та спиртного полковник втратив здатність рухатися, група супроводу почала пакувати начальницьке тіло для відправки до готелю.

Продовжуючи знаходитися на підвищенні за столом президії, звідкіля добре видно все, що діється в залі, головний інженер Мовчан пошепки зауважив, що на полковника нетверезі підлеглі наділи галіфе при відсутності трусів. Я відмахнувся – не будемо вчити життю військових, можливо, у них так заведено. Комісія поїхала з території РЕМу, о дев’ятій вечора я також пішов додому.

Близько другої години ночі розбудив дзвінок диспетчера:

– Приїхали якісь військові, вимагають відкрити для огляду всі приміщення контори. Мовляв, виконуючи тут перевірку, один з офіцерів загубив свої рукавички.

 Я здогадався, що, вочевидь, будуть шукати нижню білизну; дозволив диспетчеру показати все, що вони хочуть.

Прийшовши ранком на роботу, дізнався, що нічні пошуки завершилися безрезультатно.

Призначену в райдержадміністрації на п’ятницю нараду з підведення підсумків перевірки чомусь перенесли з 11-тої на 13-ту годину.

Невдовзі з’ясувалося, що до приїзду в РЕМ полковник перевіряв об’єкти торгівлі. У процесі «перевірки» та спілкування з працівниками прилавку жіночої статі він десь і загубив свою білизну. Початок наради затримується, оскільки полковника возять по магазинах нашого та сусіднього Охтирського районів, шукаючи нові труси з відповідним візерунком. Схожого фасону не знайшлося, тож вдома на нього чекала важка розмова з дружиною.

Полковник, сидячи за столом президії районної наради, перебував у похмурому стані. Підсумковий наказ читав його заступник, а грамоти керівникам служб, які «особливо відзначилися під час перевірки», підписані Грицюком, вручав голова РДА.

Вручаючи грамоту мені, Микола Андрійович прошепотів на вухо:

– Не повезло тобі. Якби ж труси знайшлися, отримав би медаль! А так – радуйся папірцю…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я згоден з політикою конфеденційності та Користувацькою угодою