Три наряди на сімох

Сьогодні у день пам’яті про Радянську армію публікуємо ще одну розповідь Володимира Парієнка. Йдеться про службу в лавах цієї військової структури. Принагідно нагадуємо, що кожен має можливість долучитися до споминів про ті незабутні часи.

Самоволка

Весною 1974 року в батальйоні пройшла чергова ротація складу: прибуло нове поповнення, старики звільнилися в запас. Один з них під час служби у самовідлуці познайомився з місцевою гуцулкою і тепер   вирішив одружитися. Запросив на урочистість приятелів по службі. Його ровесники вже залишили частину, тому на весілля зібралися йти вояки наступного призову, які щойно стали «законними стариками» і поспішали насолодитися можливостями нового статусу.

Наша частина розташована на лівому, високому березі Дністра. Найближчі села, куди солдати бігали у самовідлуку, – на протилежному, правому. Дністер – гірська річка, у звичайному стані його глибина поблизу частини близько одного, ширина до ста метрів. Течія у річці швидка, а температура води і взимку, і влітку – льодяна. Через річку проходить труба газопроводу, діаметром з півметра. На нашому високому березі споруда прокладена по землі. На цьому ж рівні труба горизонтально перетинає річку, на протилежному березі під кутом 90 градусів спускається на землю. Перепад висоти складає метрів з десять.

Тож дорога у самовідлуку була нескладною: осідлавши трубу, переповзти на інший берег. Потім, обійнявши її, спуститися на землю. І ось вона – свобода! Набагато складнішим був зворотній шлях: на десятиметрову висоту по трубі не вилізеш. Отож назад доводилося повертатися або через мости, до найближчого з яких необхідно давати трикілометровий гак, або убрід через льодяну воду.

У день весілля наш батальйон ніс службу в наряді. Задіяний майже весь особовий склад, окрім сімох сержантів-стариків, які, готуючись до самовідлуки, так все спланували, що самі залишилися осторонь справ. З настанням  темноти одягли спортивні трикотажні костюми та й вирушили в похід за романтичними пригодами…

Назад поверталися убрід через річку, роздрібнені  на групи, – по мірі «дозрівання». Пішла з весілля перша пара, потім – друга…

Один гість з останньої трійки не розрахував сили і знаходився у «тяжкому» стані. Товариші тягли під руки співбрата по чарці, а він лиш мугикав у відповідь на заклики самостійно переставляти ноги. Навіть льодяна вода не протверезила захмелілого: більше того, у річці він зовсім втратив здатність говорити і не виявляв ознак життя. Перелякані співучасники походу повернулися з води назад, на правий берег, і на землі спробували привести його до тями.

П’янючий, як чіп, сержант не реагував на старання соратників, і тоді вони (також не дуже тверезі) прийняли непросте рішення – один залишається біля лежачого товариша, а інший біжить у частину, «здається у полон» черговому офіцеру і просить направити на допомогу бригаду швидкої медичної допомоги.

…Поки черговий  офіцер  зрозумів, чого від нього хоче опудало у мокрому трикотажі, поки підняли швидку допомогу і подолали три кілометри по одному, а потім і по іншому березі, – надворі розвиднилося, а на місці, де передбачалося знаходження двох сержантів, нікого не виявилося.

Повернувшись на територію частини, зайшли до казарми: під шістьма ліжками валяються мокрі спортивні костюми, а їх власники дружно хроплять, наповнюючи приміщення сивушним перегаром (п’яний сержант все-таки прийшов до тями, і вони вдвох благополучно перейшли річку).

Усіх сімох порушників дисципліни відразу ж заарештували і відправили на «губу». Наступного дня, у понеділок, їх, у тому ж спортивному одягу, вишикували перед строєм частини. Видовище не для глядачів зі слабкими нервами! Старшина роти приніс їхні кітелі з сержантськими личками і за наказом комбрига знаки відмінності зрізали ножем, тобто розжалували до рядових.

Комбриг наказав «любителям походів на свободу» о 18-ій годині прибути до приміщення штабу частини, з собою взяти лопати, пилки і сокири. Перед строєм пообіцяв покарання, проти яких «губа» буде здаватися прогулянкою, і попередив: крок вправо або вліво – і аж загудуть до дисциплінарного батальйону, у компанію до Юзбашева! А кому хочеться продовжувати термін служби ще на два роки? Та й умови там – ворогу не побажаєш!

Командир частини був дуже винахідливим стосовно  виховання підлеглих. Він придумав колишнім сержантам такі виправні роботи, що у всіх потенційних порушників щезли думки про самовідлуку.

На краю території частини росли три могутніх дерева, столітні буки (дуже тверда порода!). Комбриг доручив ці дерева протягом однієї ночі спиляти, порізати на цурки і порубати на поліна. Пеньки – викорчувати, землю вирівняти. Щоб виключити махінації, допомогу сторонніх та інші хитрощі, за ходом спецоперації наглядав офіцер. Штрафникам, які нещодавно отримали статус стариків і ще не встигли розлінуватися від байдикування, довелося ішачити, не покладаючи рук. Виконання наказу завершили о четвертій ранку.

Доручення на чергову трудову ніч було надто специфічним. У центрі території частини знаходився туалет, де справляли природні потреби всі солдати та офіцери. Звичайна вбиральня, лише значних розмірів, з двома десятками кабінок. Простір під підлогою мав свої обмеження, і, на думку командира, прийшов час звільнити його від відходів людської життєдіяльності.

Колишнім сержантам виділили коня, запряженого до воза з великим металевим коритом, драбину для проникнення у надра споруди, вірьовки та відра. І знову – наказ командира: до ранку вивезти все «золото» у спеціально відведене місце…

 Завдання з честю було виконане, проте після цього авторитет стариків у очах салаг значно похитнувся.

На території частини знаходилася котельня, яка обігрівала в холодний період року всі військові будівлі та відомчі житлові будинки, розташовані за межами частини. Окрім цього, вона весь рік виробляла перегріту пару, необхідну для приготування їжі у солдатській їдальні. Котельня працювала на вугіллі, з часом у димоходах нагромаджувалася велика кількість сажі та інших продуктів горіння, які періодично потрібно прибирати. Для цього роботу котельні зупиняють, залишаючи тим самим без гарячої їжі кілька сотень особового складу. Тому цей захід необхідно виконувати у стислий термін.

Командир вирішив долучити для вирішення і цієї проблеми елітних штрафників. До їдальні підігнали десяток пересувних кухонь, з допомогою яких інтенданти організували харчування вояків. Котельню зупинили буквально на декілька днів – приготування їжі в значній кількості у похідних котлах та в умовах антисанітарії загрожувало великими неприємностями.

Не встигла котельня охолонути, як загін колишніх сержантів приступив до роботи. Температура у місцях збору сажі була високою, порушники працювали в одних лиш трусах та чоботях. Почергово, забігаючи всередину димоходів двометрової висоти, вони лопатами і мітлами збирали сажу у відра, виносили її назовні та зсипали до паперових мішків. Сажа прилипала до пітних тіл, блищали лише очі та зуби. Спробували використовувати протигази, однак надіта маска посилювала і без того рясне виділення поту, який відразу ж застилав скло і затуляв видимість…

Ось такими методами, не дуже гуманними, але ефективними, молодий командир бригади затверджувався на посаді і виводив частину у передові. Він примусив усіх, починаючи від рядових солдатів і закінчуючи командирами батальйонів, бігати крос на шість кілометрів з повною екіпіровкою обмундирування та озброєння. Підрозділ отримував залік, якщо у норматив вкладалися всі, без винятку. Результат першої спроби, як і очікувалося, був незадовільним. Комбриг розпорядився бігати крос щосуботи, поки не буде виконаний норматив. Щоб не розгубилося спорядження, замість нього кожному вояку видавався рюкзак із 16-ма кілограмами піску.

Через місяць всі бігали, наче лосі. У бігунів, які відставали, витриваліші забирали рюкзак, шинелю. Інші – тягли з обох сторін до фінішу під руки. Все було відпрацьовано до дрібниць, і мета була досягнута.

Регулярними стали раптові підйоми по тривозі з відпрацюванням нормативів «Особливого періоду». Щовечора батальйони тренували прохід колонами і проводили огляд стройової пісні.

(За підсумками 1974 року частина зайняла почесне третє місце у змаганні серед підрозділів і з’єднань Прикарпатського військового округу).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Я згоден з політикою конфеденційності та Користувацькою угодою