Кіт Буржуй

Іноді у житті бувають моменти, коли ми признаємось у тому, що окрім небагатьох людей із тих, кого, на жаль, серед нас уже немає ми хотіли б зустріти ще на цьому світі якогось із домашніх улюбленців, що були по суті повноцінними членами родини. У сьогоднішній розповіді Володимир Парієнко згадує кота, що довгі роки розділяв і сімейні радості і сімейний смуток, був родинним талісманом.

На початку травня 2002 року, проживаючи в м. Ромни Сумської області, ми придбали кошеня перської породи – самця рудого кольору. Переговори з його попередньою власницею – Тетяною – вела моя дружина Олександра. Їй було надане право першою вибрати малюка з його шести співбратів після досягнення двомісячного віку. Дружина вибрала, як вона вважає, найкрасивішого, якого Тетяна тимчасово і назвала на її честь – Шурин кіт.

Кіт Буржуй
На сімейній нараді кошеняті присвоїли остаточне ім’я – Буржуй. Якраз тоді по телебаченню демонструвався серіал «День народження Буржуя»; у головного героя фільму був кіт – іншої породи, але подібного забарвлення, що й викликало у мене певні асоціювання. Подальші події покажуть, настільки достеменно він відповідав своєму прізвиську.

Кошеня було потішним, спокійним і ніжним звірком. Його головні відмінності від котів інших порід – маленький сплюснутий кирпатий носик, густа довга шерсть, величезні красиві очі, вушка сторчма та об’ємисті щічки. У Буржуя рівномірний рудий колір шерсті, лише на кінчику хвоста та на підборідді невеличкі білі плями. Читати далі Кіт Буржуй

Новини, про які дізнаються не всі

В останній день календарної зими передплатники “Ворскли” дізнаються про…

Стоп, стоп, стоп! Не всі передплатники газети дізнаються про новини, які відбулися в районі за останній час, бо пошта доставляє районного вісника не всім тим, хто заплатив за це власні гроші.

Отже, деякі передплатники не дізнаються про те, що і в березні завдяки меценатам у редакції знову відбудеться для них розіграш грошових призів. Також вони не дізнаються, що редакція їх улюбленого видання знаходиться серед кращих в області, які у новому році не втратили своїх передплатників, а якщо вони передплатять “Ворсклу” і на наступні періоди, то не прочитають ще більше цікавих і корисних матеріалів пов’язаних з життям як у районі так і в області.

Зокрема з цього номера до деяких шанувальників районного часопису не буде доведено графік приймання громадян на місцях вищим керівництвом району, ні сном ні духом не знатимуть вони про рішення районної ради, яким вона міцно затвердила виконання бюджету за минулий рік та ще багато чого іншого.

Зустрічаємо № 17

Шестикрилим (бо на шести сторінках) Серафимом огорнув передплатників “Ворскли” новий випуск районного видання. Цим номером редакція наглухо закриває зиму, бо наступний випуск будемо читати уже навесні, коли надворі стане на 2-3 светри тепліше. Можливо уже будуть проліски. Тож дехто, розгорнувши газету на широкому пеньку, буде її читати, читати, читати…

ХАЛАТНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАСНОЇ ДИТИНИ БОЛІСНО КАРАЄТЬСЯ

Закон #ЧужихДітейНеБуває, підкріплений злагодженими діями державних виконавців, спонукає неплатників аліментів згадати про свої батьківські обов’язки. Чи-то перед страхом осоромлення, чи-то у батьків-боржників прокидається совість, але все більше дітей отримують шанс на щасливе майбутнє.

Ще один недобросовісний батько з міста Охтирка не сплачував аліменти своїй дитині понад 6 місяців і лише ряд заборон змусив його виправити ситуацію. Варто було обмежити неплатника у праві виїзду за кордон, керування транспортними засобами, зброєю та у праві полювання і вже наступного дня заборгованість у розмірі понад 34 тисячі гривень була погашена.

На Ямпільщині чоловік, що мав борг зі сплати аліментів, знайшов гроші одразу після того, як на його авто було накладено арешт та складено протокол про адміністративне правопорушення, а також попереджено про обмеження у праві керування транспортним засобом. Одразу, за участі спеціалістів юстиції, дитина отримала від батька понад 34 тисячі гривень.

Нагадаємо, при управлінні юстиції створений регіональний штаб з координації, моніторингу та контролю за станом виконання органами державної виконавчої служби рішень про стягнення аліментів.

#ЧужихДітейНеБуває #MinJust4U #ЯМП#ЯМАЮПРАВО!#СКАЗАНО_ЗРОБЛЕНО

Серія злочинів закінчилася

Група серійних грабіжників, що діяла в ряді областей України, потрапила на гачок поліції у Охтирці де зловмисники встигли пограбувати кілька магазинів та банкоматів. Діяла банда рішуче та підступно. Так, наприклад, о один з магазинів автозапчастин вони проникли через вікно, спрацювала сигналізація, та це не збентежило крадіїв. Вони прикрили вікно та причаїлися зсередини. Приватна охорона, яка приїхала на виклик, слідів проникнення не помітила, потупцювалася біля зачинених дверей та з цим і поїхала. Злочинці ж спокійно винесли товару стільки, скільки могли забрати за один раз.

Перед пограбуванням терміналу злочинці для певності вклали туди крупну суму грошей, після чого зняли готівку в банку через картку на підставну особу. Далі потрошили термінал не ризикуючи, що він порожній.

Іноді злодії змушували спрацювати сигналізацію в одному кінці міста, а грабували об’єкт на протилежній околиці. Але, як кажуть, скільки б вірьовочці не витися, але кінець таки буде. Спіймали банду уже в Кіровоградській області.

Про це повідомляє охтирська місцева преса.

КОЛО ПОШАНИ

На завершення  теми пам’яті про Радянську армію пропонуємо ще одну розповідь Володимира Парієнка. Події відбувалися в одному з райцентрів Сумщини, але, як з’ясувалося, деякі інші області також претендують з документальним підтвердженням того факту, що це відбувалося саме їх теренах.

На початку 90-х років минулого століття військовим комісаром одного з районів Сумщини призначили майора який був уродженцем цього краю і, звичайно ж, щиро радів призначенню, вважаючи його подарунком долі за поневіряння попередніх років на просторах безмежного Союзу. Ностальгічні почуття з плином часу все сильніше притягували його до місця, де пройшли роки безхмарного дитинства і юності. Тут він народився й виріс, тут залишилося багато друзів і товаришів. Тут же, на цвинтарі райцентру, поховані батьки.

Після розпаду Радянського Союзу в Україні відбувалося масове скорочення Збройних Сил. Значна частина кадрових військових стала незатребуваною і змушеною шукати нове застосування у цивільному житті або, прийнявши російське громадянство, продовжувати службу де-небудь поблизу Полярного кола. Престижна посада військкома (та ще й у рідному районі!) йому дісталася, дякуючи знайомству з Міністром оборони Кузьмуком, разом із яким свого часу він навчався у військовому училищі.

Посада військкома була «без пилу та бруду», хоч і вважалася військовою службою. Головні завдання комісаріатів – організація проведення призовів на строкову службу, а також облік людських та народногосподарських ресурсів, готовність до проведення мобілізації. Тоді ще діяв Закон СРСР «Про загальну військову повинність», у відповідності з яким всі юнаки при досягненні 18-річного віку повинні були виконати свій обов’язок перед Батьківщиною.

Багато хто з них вишукував варіанти ухиляння від служби або проходження її поближче від отчого дому. Батьки призовників намагалися влаштувати нащадків до безпечніших родів війська, з мінімальним ризиком для їхнього життя та здоров’я. Ці та інші подібні питання успішно вирішувалися за допомогою спритних прапорщиків із військкомату, їхні послуги користувалися підвищеним попитом та щедро винагороджувалися.

Сам комісар до рівня банальної комерції не опускався, хоч деякі бризки від щедрот «панських столів» прапорщиків перепадали і йому.

У розпорядженні військкома знаходився службовий легковий автомобіль – старенький УАЗ. Для фінансування поточної діяльності комісаріатів у державних бюджетах тих років коштів передбачалося вкрай мало – практично лише для сплати жалування офіцерам, та й то не завжди своєчасно. «Діставання» запасних частин для ремонтів далеко не нового автомобіля, бензину, навіть паперу та олівців – більшість таких придбань забезпечували вдячні призовники та їхні родичі.

Комісарський УАЗ зазвичай знаходився на стоянці під замком у гаражі військкомату. Водій повинен був тримати його у справному стані та із запасом бензину, достатнім для поїздки до обласного центру у випадку термінового виклику – військових авральні команди можуть підняти у будь-який час доби. Бензин тоді був у страшенному дефіциті, прапорщики постійно займалися пошуками «трофейного» пального, а комісар змушений був його економити.

Навіть на наради до районної адміністрації він добирався без належного шику – пішки, добре, що до неї від військкомату лише 300 метрів. Для виїзду за дорученням влади або з власної ініціативи за межі райцентру використовувався попутний транспорт – виключно з метою економії пального. Військком, як дбайливий господар, віддавав у жертву особистий комфорт задля «забезпечення боєздатності довіреного йому підрозділу».

Так було завжди… До тої пори, поки комісар не «наступав на пробку». Тільки-но він вживав дозу спиртного, негайно повертався на службу і наказував водію виїжджати з гаража. Після чого – демонтувати знімну верхню частину правих передніх дверцят. Військком сідав на пасажирське місце таким чином, щоб його профіль в усій красі було видно перехожим. Напускав на себе суворий величний вигляд і примушував возити по трикутнику центральних вулиць райцентру, де знаходилися адміністративні будівлі і завжди було людно.

Усім зустрічним пішоходам він, сидячи у позі «Струнко!», віддавав честь. При цьому у нього був вигляд, неначе у маршала, який приймає Парад на Красній Площі. Водій, розуміючи комічність ситуації, періодично пропонував шефу «закінчити огляд ввіреної території» та їхати додому. Однак невгамовний майор згоди не давав та вимагав неухильного виконання його наказів.

Вистава завершувалася лише тоді, коли в машині закінчувався бензин. Водій передусім закріплював на своє місце демонтовану частину пасажирських дверцят і затуляв комісара від засуджуючих поглядів земляків, що проходили поряд. Потім зупиняв попутний транспорт і за допомогою троса УАЗ разом з комісаром, що продовжував у величавій позі знаходитися у салоні, буксирували до двору військкомату.

Залишаючи машину із вкрай незадоволеним виглядом, майор насамперед виливав свій гнів на колесах, гамселячи їх черевиками. Залишки агресії разом із останнім китайським попередженням діставалися водію:

– Іще хоч раз бензин несвоєчасно закінчиться – будеш мене на плечах по центру носити! Звільню! Без вихідної допомоги! Мать-перемать!!!

Потім заходив до чергового офіцера, проводив ще й з ним виховну роботу із використанням нецензурних слів. І лише після цього, із почуттям виконаного обов’язку, йшов додому на відпочинок.

З часом їзда центром селища стала у воєнкома ритуалом, за яким можна було безпомилково з’ясувати ступінь його «обороноздатності». А маршрут урочистого пересування комісара, обмежений трьома вулицями районного центру, в народі прозвали «Колом пошани».

Газета “Ворскла” від 24 лютого 2018 року №16

Коротко переповім про що йдеться у новому випуску. В деталях читайте на шпальтах свіжого номера. 

ПризиНомер відкриває повідомлення про те, що відбувся черговий розігаш призів для передплатників газети. Стали відомі імена власників виграшів грошових сум у 50, 200, 300 та 500 гривень.

Герб районуГолова Великописарівської райдержадміністрації Григорій Іванович Сіденко 20 лютого  провів публічний звіт про діяльність органу виконавчої влади перед громадськістю району.

Редакція газети “Ворскла” запрошує взяти участь у конкурсі на кращу першоквітневу історію чи жарт.

Учень ІІІ курсу філії ДНЗ «Охтирський центр ПТО» смт Велика Писарівка Владислав Кривонос здобув у області 4 місце серед 11 учасників ІІ етапу Всеукраїнських олімпіад зі спацдисциплін.

КордонПрикордонники знову попередили спробу незаконного провезення товарів через державний кордон.

Аліментники

Боротися з неплатниками аліментів стало легше. Газета приводить приклади покарання безвідповідальних батьків.

Проводи зими

Прощання було без сліз. Гіркоту втрати вгамовували варениками та млинцями. Як прощалися з зимою у Кириківці, у Яблучному, в Братениці читайте на сторінках газети. Додам лише, що у Іванівці святкували так, що чути було навіть у Вищевиселому та в Катанському.

А у Кириківській ЗОШ на день закоханих витали “На крилах любові” – саме так називається розповідь про цю подію.

В кінці номера Григорій Рибалка детально повідомляє про черговий розіграш Кубка Президента Сумської торгово-промислової палати К. В. Макаренка що відбувся в нашому районі в змаганнях із волейболу серед команд юнаків закладів загальної освіти  І — ІІІ ступенів.

І, як завжди, рекламні оголошення, програма телепередач, вітання іменинникам, але жодного слова про погоду, бо зима прощаючись вирішила скинути з себе частину холоду, щоб легше було втікати.

№15 видання поповнив архів газети

Відвідувачі сайту вже помітили, що змінилося зображення першої сторінки газети у блоці посилання на її архів, а це означає, що в редакції “Ворскли” вже зверстали новий випуск районки. Коротко про його вміст повідомлю на сайті завтра вранці, а сьогодні ви маєте доступ до попереднього номера вісника Великописарівщини.

Три наряди на сімох

Сьогодні у день пам’яті про Радянську армію публікуємо ще одну розповідь Володимира Парієнка. Йдеться про службу в лавах цієї військової структури. Принагідно нагадуємо, що кожен має можливість долучитися до споминів про ті незабутні часи.

Самоволка

Весною 1974 року в батальйоні пройшла чергова ротація складу: прибуло нове поповнення, старики звільнилися в запас. Один з них під час служби у самовідлуці познайомився з місцевою гуцулкою і тепер   вирішив одружитися. Читати далі Три наряди на сімох

Святкували і в Ямному Масляну!

Завдяки сприятливій зимовій погоді, свято Масляної у Ямному у цьому році пройшло справді весело
Масляна
Про приготування вареників подбали Ольга Маляр, Наталія й Олена Яковенки, Наталія Зінов’єва та Олена Рибалка. Всю ніч перед святом вони ліпили вареничні смаколики та куштували їх, щоб ті сподобалися гостям свята.
Масляна
На трициклі замість трійки
Масляна
Школярі, які були присутні на святі, брали активну участь у заході.
За матеріалами газети “Ворскла”
№15 від 21 лютого 2018 р.