Всі записи автора Valery

З роси та води!

квіти декор

21 червня відсвяткував свій 80-й день народження Іван Дмитрович Мохонько. З цією датою його          з любов’ю та повагою вітають дружина, син, донька та їх сім’ї.

Наталію Миколаївну Таряник, що цими днями також святкує свій ювілей приймає вітання від брата, племінника та невістки.

Катерину Степанівну Колісник з її ювілеєм вітають син Сергій, невістка Лєна та внучка Станіслава.

З нагоди Дня народження свої вітання Людмилі Тихонівні Костровій надсилають її друзі Матвієнко, родина Калітіних та колектив Добрянського маслоцеху.

Свою дружину та маму Юлію Володимирівну Лоскот 24 червня вітатимуть її чоловік Анатолій, донька Алла та син Коля.

Сергія Івановича Статівку 21 червня вітали Днем народження його батько, мати, сестра Інна та її родина.

А 24 червня святкуватиме свій 10-літній ювілей Ангеліна Володимирівна Юхименко. Свої вітання їй надсилають щиро люблячі бабуся Зіна та дід Вітя.

Нехай приєднаються до побажань усі хто читає газету «Ворскла» на останній сторінці якої надруковані теплі слова вітань іменинникам.

Про свіжий номер “Ворскли”

Сьогодні «Ворсла» вийшла на восьми сторінках, тож є де розгулятися оку та є чим порадувати душу. У свіжому номері зокрема йдеться про таке:

  • 22 червня – трагічна дата для нашого народу. Це початок німецько-радянської війни. І хоча з кожним роком все менше і менше залишається серед нас її свідків, біль тих років відчувається і сьогодні. Про поневіряння нашого народу в ті роки читаємо на першій сторінці видання.
  • У Сумах минулого тижня вперше відбулися Всеукраїнські спортивні змагання з кросвіту серед ветеранів АТО «Сила нації». Деталі – в газеті.
  • «Біля Ворскли змагалися юні туристи» – під таким заголовком видання публікує допис про туристичний зліт, який уже став традиційним, а не навіяним змаганнями з волейболу у честь дня журналіста, як дехто міг подумати.
  • Микола Смілик дає роз’яснення щодо земельних відносин, які викликають стільки питань, що знадобилася майже ціла сторінка, щоб внести у них ясність.

Та всього не перерахувати в короткому пості – краще прочитайте про це в газеті та не забудьте її передплатити на наступний період.

Змінено дні виходу газети

Редакція «Ворскли» в поточному номері повідомляє, що відтепер видання буде виходити що вівторка та що середи. Це пов’язано з особливостями роботи ПАТ «Укрпошта. Чи стануть передплатники регулярно отримувати районку – покаже час. Будемо сподіватися на краще.

Хай щастя, наче сонце, заіскриться

Доброго друга газети “Ворскла”
Григорія Федоровича
МАКАРОВА

вітаємо з Днем народження!

Із Днем народження вітаємо ми Вас.
Хай щастя, наче сонце, заіскриться,
Все сказане хай буде в добрий час,
Хай радість Вам небачена насниться!
Хай довгим і щасливим буде вік,
Хай райдуга барвисто Вас чарує.
Ви з гарною душею чоловік,
За це життя Вас щедро обдарує!

Шановний Григорію Федоровичу, дякуємо за постійну увагу до нашого видання і сподіваємося на подальшу співпрацю. Для Вас пісня “Это говорим мы”.

З повагою колектив редакції
Великописарівської районної газети “Ворскла”

Вона відкриває світ подорожей і мрій

Коли ми чуємо фразу «Людина, закохана в свою професію», завжди згадуємо вчителя іноземної мови Великописарівської школи Обідець Катерину Олександрівну.

Катерина Олександрівна — справжній фахівець, чудовий учитель, творча, талановита людина. Вона — перша у нашому районі і в області організувала дитячі екскурсії за кордон. Протягом декількох років діти з великим задоволенням подорожували з Катериною Олександрівною, милувалися чудовими містами і вуличками Польщі, знаходили нових друзів серед польських (і не тільки) дітей, привозили різноманітні сувеніри, брали участь у фольклорній концертній програмі, обмінювалися народними традиціями двох народів: польського й українського.

Катерина Олександрівна — майстриня на всі руки. Вона працює у техніці декупаж, створює розкішні вишиванки, монтує відеофільми для учнів — усім цим учитель володіє досконало.

Діти завжди відчувають щире ставлення учителя до них. Катерина Олександрівна Обідець є зразком порядної, небайдужої, доброї людини.

Жахлива трагедія 13 травня не обійшла нікого. Висловлюємо щире співчуття батькам постраждалих дітей, співчуваємо з біллю у серці батькам загиблого хлопчика Владислава. Слід докласти чимало зусиль, щоб такі трагедії не з’являлися у нашому житті.

Катерині Олександрівні бажаємо триматися, її життя з того страшного часу поділено на «до» і «після».

Тільки той не помиляється, хто нічого не робить.

Безумовно, це важлива помилка, але винні в ній усі — від суспільства — до чиновників. Перекладати всю вину на Катерину Олександрівну несправедливо, бо вона, перш за все, відкриває дітям світ подорожей і мрій.

Батьки Н. П. Сінянська, О. О. Макарова,
Д. В. Макарова, М. О. Мамонтова.

У районі широко відсвяткували день журналіста

Цими днями журналісти України відзначали своє професійне свято. У зоні відпочинку Гетьманського парку зустрілися давні друзі і колеги по цеху, акули пера редактори видань «Перемога» (Краснопілля) – Олександр Моцний, «Прапор перемоги» (Охтирка) – Борис Чикало та редактор Великописарівської газети «Ворскла» – Олексій  Пасюга.

Фото на згадку

Погода сприяла зустрічі. Повітря було настільки п’янким від лісових ароматів, що відпочиваючі після кожного проголошеного тосту вдихали на повні легені цей лісовий нектар, буквально на кілька секунд затамовували подих вирячивши очі і лише після цього клали до рота шматочок ковбаси з сиром підмостивши під нього окраєць хліба.

У проміжках між тостами друзі згадували минулі досягнення та окреслювали плани на майбутнє.

Дубовий князь
На початку взяли благословення у дубового Князя. Це вже стало доброю традицією – заходячи в зону відпочинку обов’язково необхідно легенько вдаритися лобом об щита на статуї. До речі буде сказати, що адміністрація парку планує відмінити цей ритуал, бо за рік свого існування пам’ятка культури вже добряче потріскалася та дещо похилилася.
Ворскла
Такою була Ворскла у цей день.

На часі

ПРЕЗИДЕНТ Петро Порошенко привітав ухвалення Верховною Радою України Закону «Про Вищий антикорупційний суд», назвавши це рішення історичним. «Це є перемога. Перемога України. Перемога українського народу. Моя перемога, як Президента України. Перемога українського Парламенту на чолі з головою Верховної Ради Андрієм Парубієм. Перемога українського Уряду на чолі з Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом», — зазначив Глава держави.

УКРАЇНЦІ їдуть працювати за кордон не лише через вищі зарплати, а й через кращі умови роботи, соціальний пакет зокрема, та безпечніше життя. Про це в інтерв’ю УНН розповів керівник Держслужби зайнятості Валерій Ярошенко. Одна з проблем українського ринку праці — це професійно-кваліфікаційний дисбаланс. Зокрема надмірна кількість людей із вищою освітою, яка не дає гарантій працевлаштування.

7 ЧЕРВНЯ, ввечері, вогнеборці остаточно ліквідували пожежу в чорнобильському лісі. До гасіння було залучено 25 одиниць техніки й 138 людей. Щоб перемогти вогонь, авіація скинула на охоплений ліс 318 тонн води.

УКРАЇНСЬКІ підприємства безперешкодно використовують для тварин антибіотики. Більшість українців не підозрюють, що із шматком м’яса їдять ще й таблетки. Додавання антибіотиків до їжі та води тварин стало частиною промислового і домашнього вирощування. І через це кожні чотири дні в України вмирає одна дитина від пневмонії, яку неможливо вилікувати, повідомляє ТСН. На жаль, саме через українське м’ясо на антибіотиках гинуть під час хвороби і дорослі, і діти, оскільки їм більше не допомагають таблетки.

СПОЛУЧЕНІ Штати підтримують Україну та закликають Росію вивести свої війська з Донбасу, заявила офіційний представник Державного департаменту США Гізер Нойєрт.

ЧАСТКА українців, які не довіряють банкам, за підсумками 2017 року, склала 53%, тоді як у 2015 році цей показник склав 19%. Про це свідчать результати опитування про обізнаність споживачів про систему гарантування вкладів фізичних осіб, проведеному проектом USAID Трансформація фінансового сектора, передає Інтерфакс-Україна.

ТУРЕЧЧИНА ніколи не визнає анексію Криму і вважає відповідальними європейські країни, які знімають це питання з порядку денного. Про це заявив голова МЗС ТуреччиниМевлют Чавушоглу на зустрічі з членами асоціації культури і допомоги кримським татарам, пише газета Yeni Safak.

УЧАСНИКИ ЗНО, які подали скарги на аудіювання після тестування з англійської, зможуть його скласти повторно. Повторне аудіювання відбудеться 4 липня, про це заявила міністр освіти і науки Лілія Гриневич.

ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» відновить діяльність після кількарічного простою. Для початку роботи підприємства планують залучити близько 150 млн гривень.

Для чого нам берег турецький, коли є «Ruta Family Club Hotel»

На шляху до Одеси

Не знаю, за які заслуги, але, скоріше за все, за стабільний протягом тривалого часу тираж «Ворскли» і навіть його збільшення, а, можливо, за успіхи у роздержавленні газети, — не важливо, але у складі невеличкої делегації з трьох представників Сумщини мені пощастило побувати в престурі по Одеській області. Запрошені сюди були головні редактори обласних видань та радіо з усієї країни, а от представників районної преси було зовсім мало, можливо, тому, що в інших областях такі-от «круті» прес-тури не доходять до низового рівня. У нас же за справедливістю слідкує наш представник в обласній раді, її депутат, голова Асоціації регіональних засобів масової інформації Сумської області, редактор Білопільської районної газети Наталія Калініченко.

Таким чином, уперше за останніх 17 років, із того часу, як виросли діти, я знову опинився на славній Одещині. Але варто розпочати з розповіді про мій шлях до Одеси. Це для тих, хто має намір добиратися туди з Харкова. Квиток на фірмовий потяг «Харків — Одеса» в купе (інших просто не було) коштував більше 500 гривень. Що пропонують за ці гроші? Те саме, що й раніше, але у вагонах з’явилися кондиціонери і по дві розетки в кожному купе, де можна підзарядити телефон. У туалеті вже не потрібно натискувати на педаль, зараз доводиться лише милуватися, як, після натискання на спеціальну кнопочку, за вас усе зробить пневматика (як у літаку). Це я і робив декілька разів, аж поки не почув наполегливий стукіт у двері від іншого бажаючого помилуватися дивом сучасних технологій.

До речі, у вагоні було спекотно, бо кондиціонер не працював, а стюард подивився на мене, якщо не з обуренням, то досить вороже, коли я попросив принести проплачений разом із квитком чай.

— Усе добре, все, як і раніше, 17 років назад, — заспокоєно подумав я і поринув у сон у тривожному передчутті зустрічі з Одесою.

Пізніше я з сумом дізнався, що іншим потягом із Харкова і теж в купе, з таким же сервісом до Одеси можна було б доїхати за 270 гривень, а в працкарті навіть за 180. Так що не кваптеся, якщо у вас обмаль коштів, а вивчіть розклад руху потягів та ціни на квитки. Я так зробив на зворотному шляху, доїхавши до Харкова у плацкартному вагоні всього за 150 гривень.

Місто-герой зустрічає гостей

Одеський вокзал зустрічав гостей традиційною мелодією «У Черного моря», хоча, кажуть, у 2015 році тут певний час звучала пісня «Моя Україна» у виконанні Наталії Бучинської. Але нова традиція не прижилася, і знову тут мимоволі підспівуєш:

Есть город, который я вижу во сне.
О, если б вы знали, как дорог!
У Чёрного моря, явившийся мне,
В цветущих акациях город!

Та я не дав собі розслабитися, пригадавши старий анекдот: «Приїжджає після тривалої перерви на відпочинок турист, ставить валізи на перон і з захопленням, звівши руки вгору, говорить:

— Одесо, як ти змінилася, — і опускає руки вниз, щоб забрати валізи, а тих уже немає. — А люди залишилися такими ж, — продовжує турист”.

Тому, міцніше притиснувши сумку з булькаючими сувенірами з Сумщини для колег, відправляюся в пошуках автобуса до Затоки. Саме там повинні зустріти організатори прес-туру — представник Журналістського фонду Оксана Крицька та працівники з бази відпочинку «Рута», де журналістів мають намір розмістити на проживання.

Якась година в дорозі, і от уже Затока — легендарне місце відпочинку радянських людей, а потім і незалежної України та її гостей.

Як було і обіцяно, мене тут уже чекали і від автостанції повезли на базу відпочинку. Хоча потім з’ясувалося, що пішки сюди можна дійти за 10 хвилин і опинитися відразу на березі моря.

База відпочинку «Рута»

Дарма я вертів головою, відшукуючи такі рідні дерев’яні будиночки, скоріше схожі на курники, у яких колись довелося відпочивати. На їхньому місці виросли справжні котеджі, ошатні багатоповерхівки та відкриті тераси з видом на море. Все це база відпочинку «Рута», або, як зараз прийнято по-сучасному називатися, англійською мовою «Ruta Family Club Hotel». Це готель європейського рівня на березі моря. Вся територія тут вимощена бруківкою та прикрашена фонтанами. Але головне, що море тут у 30 метрах від корпусів, і в шторм бризки від хвиль можуть навіть залітати у відчинені вікна їдальні, звідкіля можна милуватися на стихію. Так казали постійні клієнти готелю, які вже не вперше приїжджають сюди на відпочинок, задоволені сервісом високого рівня та послугами, що їх тут надають.

В очікуванні поселення розговорився з головою сімейства з п’яти дітей, який починав відпочивати в «Руті», коли в родині була всього одна дитина. Турботливого тата тут приваблюють чисті пляжі та аніматори-організатори, які можуть зайняти увагу дітей та подивитися за ними, доки батьки відпочивають. Після спілкування з новим знайомим у мене виникла думка, що дітей у родині прибавляється саме після поїздки в готель «Рута», де і малечі весело, і батькам є час приділити увагу одне одному.

Невтомний татусь продовжував із захватом розповідати, що в готелі є декілька спортивних полів із покриттям зі штучної трави та гуми, на яких можна і дорослим, і дітям грати в спортивні ігри, не доплачуючи за цю послугу нічого. До речі, також безкоштовні тут для постояльців готелю і шезлонги з матрацами та парасольками від сонця, і вай-фай, і дискотеки, і міні-аквапарк, і альтанки з мангалами та ще багато чого. Врахували тут і окремі захоплення сильної та прекрасної статі. Поки чоловіки змагаються у спортивних іграх або беруть участь у рибальських турнірах, їхні дружини (чи просто супутниці) можуть зайнятися аквааеробікою чи йогою.

А головне, як повідомив мені новий знайомий, притишивши голос і схилившись до вуха, — невідомо, яким чином, але адміністрація готелю віднадила надокучливих продавців мідій, кукурудзи та іншого «морського» краму. Тепер у дітей не з’являється спокуса скуштувати продукти, що стають небезпечними через тривалий час перебували на сонці.

Довше поспілкуватися не вдалося, бо мене поселили в номер швидко і запросили відразу відвідати їдальню, де вже чекали колеги у тривожному передчутті обміну сувенірами, що, як і в мене, булькали і дзвеніли у дорожніх сумках.

Усе тільки починається

Їдальня, чи, скоріше, ресторан готелю «Рута», мені видався схожим на якийсь палац — велика, світла будівля з видом на море. Від такої урочистості я не наважився діставати сувеніри, хоча колеги-журналісти з надією дивилися на мої руки. На щастя, смачні та різноманітні страви відволікли увагу колег і дали можливість легко влитися в колектив.

Як відповіли офіціанти на запитання всюдисущих журналістів, в ресторані подають їжу на різні смаки, різних народів світу, діє шведський стіл. Для дітей тут своє меню. За харчування не потрібно окремо доплачувати, як і все тут воно вже включено у вартість проживання.

Після обіду на делегацію журналістів чекала екскурсія територією готелю «Рута», чи, як уже повністю офіційно «Ruta Family Club Hotel». Отут дійсно було чому дивуватися, коли побачили все на власні очі. Головне — звичайно ж, море, що зовсім поруч із пляжем із чистим піском. Недалеко — вищезгадані стадіони, рівня яких мені не доводилося бачити і в Сумах. Тут є власне, єдине в Затоці колесо огляду заввишки майже 30 метрів. Ще один подив викликав паровозик із малечою, що курсував неподалік. Дуже хотілося покататися, але потрібно було готуватися до зустрічі з місцевими журналістами, з Білгород-Дністровського, яку організувала все та ж невтомна Наталія Калініченко.

— Борисовичу, — сказала вона, — все тільки починається, встигнете і в морі покупатися, і в паровозику покататися.

Білгород-Дністровська районка

Наступного дня, з важкою головою, напевно від надлишку свіжого повітря, отриманого під час тривалого вечірнього обміну досвідом із колегами, до славного міста Білгород-Дністровського, з його не менш славною фортецею, добиралися маршруткою по дорозі зразка не Богодухівського напрямку, а європейського. Видно, що про туристів на Одещині дбають і роблять усе, щоб ті приїжджали сюди знову.

Редактор місцевої районної газети «Слово Придністров’я» Галина Титова зустріла делегацію особисто і провела для нас міні-екскурсію містом. Виявляється, Білгород-Дністровський — це широковідомий в історії та літературі Аккерман (так місто називалося до 1944 року). Серед усього іншого місто знамените тим, що тут народився відомий український боксер Василь Ломаченко. Ну, а про історичне минуле, в тому числі і Білгород-Дністровську фортецю, — довга розмова, тому нехай іншим разом.

Нас же, як представників інших регіонів України, цікавило життя редакції. Вона, як і наша Великописарівська, розташувалася у чотирьох кабінетах, колектив — більший за наш, а сама редакція — багатша. Місцева влада хоча і відпустила «Слово Придністров’я» на вільні хліба — роздержавила, але не забуває, допомагає різними способами. «Підкидають» то одне, то інше замовлення. Та і колектив на чолі з дієвим редактором не сидить склавши руки — виготовляє різну поліграфічну та сувенірну продукцію, яку збуває і місцевим організаціям, і туристам. Щоправда, нам цей досвід не допоможе. Поки Великописарівщина не стане туристичною перлиною Сумщини, продавати таку продукцію буде просто нікому. Але дечому ми у колеги Галини навчилися. Чому саме, дізнаються ті наші читачі, хто залишиться у другому півріччі з «Ворсклою», до завершення передплати на яку залишилося зовсім мало часу.

«Сьогодні кохання, а завтра розлука…»

Такі слова з пісні Віктора Павлика крутилися в голові в день розставання з готелем «Ruta Family Club Hotel». Звичайно, якщо слово «кохання» можна було б ужити у відношенні до неживого об’єкта. Але спочатку журналісти побажали поспілкуватися з власниками «Ruta Family Club Hotel», які подарували нам свято відпочинку під час прес-туру. Власником виявилася родина з міцними родинними коренями, — тато та два його сини на прізвище Корінь. До речі, і сама назва «Рута» — це ніщо інше, як «корінь» в перекладі на англійську «root». Ну, і для благозвучності додана літера «а».

Голова сімейства розповів, як із невеличкого сімейного готелю створив величезний відпочивальний комплекс європейського рівня. Завдяки тому, що тут є готельні номери від найвищого рівня з високими цінами, до номерів з високою якістю обслуговування, але за цінами доступними кожному, навіть великих існуючих потужностей «Ruta Family Club Hotel» може не вистачити для усіх бажаючих тут відпочити. Тому номери бронюються заздалегідь. Щоправда, завдяки тісній співпраці з сусідніми базами, та оренди їхніх площ без місця не залишиться навіть той, хто приїхав сюди без попередження, завірив старший з Коренів. Та журналісти не стали ризикувати і взяли у власників готелю контактну інформацію, щоб передати її тим своїм читачам та слухачам, які забажають тут відпочити. Забронювати номер можна за телефоном +38 (048) 702-3000, Viber: +38 (098) 733-00-00. Електронна пошта:2@ruta.famili. Skype: ruta.famili. А знаходиться готель за адресою: Ruta Family Club Hotel, Одеська обл., Затока, вул. Приморска, 114.

До всього побаченого та почутого нами самостійно власники відпочивального комплексу додали, що безпека в готелі «Рута» забезпечується цілодобовою охороною на території, стоянці, пляжі, біля ресторанів. На території встановлені відеокамери, в нічний час працює кінологічна служба охорони. Працюють три рятувальні пости на березі та на воді.

Завдяки охороні, проведення різних шоу, квестів та дискотек безпечне, бо ніхто чужий сюди не зайде. Крім того, про всяк випадок готельні номери обладнані сейфами, де можна залишити цінні речі.

Ну, а комфорт самих номерів ми могли оцінити під час проживання, коли не були на екскурсіях та не обмінювалися досвідом. Це зручні кімнати чи цілі блоки, обладнані кондиціонерами, телевізорами, посудом та всім іншим, що необхідно. Зайшовши в такий номер, напевно, кожен скаже в одеському стилі: «Шоб я так жил». Так що виїжджати звідси не хотілося, і ми, вручаючи свої сувеніри гостинним господарям, сподівалися отримати запрошення провести тут ще не один прес-тур.

Але час невблаганний, нас уже чекали наші автобуси та потяги, щоб відвести додому, сповненими яскравих вражень і подяки до організаторів корисної поїздки. Дякую вам, Журфонд і її прекрасній представниці Оксані Крицькій, дякую «Ruta Family Club Hotel» і його власникам родині Коренів, дякую землячкам Наталії Калініченко, Марині Бойко та всім колегам за незабутній прес-тур! Я повернуся сюди знову!

I’ll be back, Затоко!

Олексій ПАСЮГА.

Один із корпусів готельного комплексу “Рута”
Один із корпусів готельного комплексу “Рута”
Це також готельний комплекс “Рута”
Це також готельний комплекс “Рута”
У гостях у колег зі “Слова Придністров’я”
У гостях у колег зі “Слова Придністров’я”
Сувеніру з Сумщини власники готельного комплексу “Рута” — родина Коренів — були раді найдужче
Сувеніру з Сумщини власники готельного комплексу “Рута” — родина Коренів — були раді найдужче

Чому кують зозулі

Оленп Іллівна Бєлявцева

За городом у лузі кує зозуля. Люди кажуть, що вона віщує їм роки життя. Та насправді жаліється на самітність і сповіщає про це своєму судженому:

— Лети до мене, мій любий, мені сумно одній, а Бог не послав нам діток.

— У Олени Іллівни Бєлявцевої, яка живе у Великій Писарівці на вулиці Вишневій є дві доньки. Виростили їх разом із чоловіком Дмитром Григоровичем. Та тільки ті стали на крила, то розлетілися у різні далекі краї. А чоловік давно помер… Тож стала вона такою самотньою, як та зозуля. Лише крил не має: роки і тяжка хвороба прикували її до ліжка.

Отож залишається жити минулим, плекаючи надію, що хтось із рідних незабаром навідається до неї.

Вона радіє, коли хтось із сусідів загляне на хвилину, а ще більше, коли з нагоди свята заїде хтось із начальства. Наприклад, голова районної ради ветеранів Юрій Гавенус, чи, тим більше, голова селищної ради Леонід Клизуб.

Не їхні подарунки радують жінку, а сама присутність, живе слово.

У Олени Іллівни є коробочка з пам’ятними речами. У ньому вона зберігає різні документи й військові нагороди — бойові та ювілейні.

Час від часу вона бере у руки ті нагороди, поринає пам’яттю у минуле і бачить себе регулювальницею руху військової техніки. На дорогах Чехії і Німеччини її жезл показує: на Берлін — у той бік.

Багато чого нагадують їй ордени Великої Вітчизняної війни, «За мужність», медаль «За бойові заслуги» та інші. До речі, медаллю «За бойові заслуги» нагороджений і селищний голова Леонід Клизуб, але за вже іншу війну — Афганську.

Багато води збігло за 92 роки життя. Ця дата виповнюється сьогодні, 26 травня.

Борис ПАСЮГА, сусід.

Ми віримо Катерині Олександрівні

«Ми віримо Катерині Олександрівні і вдячні їй за те, що вона відкрила для наших дітей дорогу в Європу». Так говорять батьки з Великописарівщини, діти яких повернулися нещодавно з трагічної поїздки до Польщі. Нагадаємо, один із автобусів, у складі групи, де супроводжуючою була учитель із Великописарівської школи Катерина Обідець, потрапив на шляху додому на території Білорусі в жахливу аварію. У тому автобусі були дітки з Сум, один із яких загинув, а шестеро отримали травми різної тяжкості.

Подія страшна і непоправна, горе батьків загиблої дитини не передати. Але це горе стало приводом для того, щоб зробити сюжет на каналі Інтер у передачі «Стосується кожного». На передачу запросили й делегацію з нашого району. Як пояснювали, це потрібно для того, щоб захистити добре ім’я Катерини Олександрівни, яка стало жертвою трагічної випадковості як організатор поїздки. Багато хто радо захотів сказати добре слово про учительку-землячку. На жаль, як стверджують ті, хто був на зйомках передачі, із відзнятого матеріалу було вирізано майже все, сказане в захист Катерини Олександрівни. Проте знайшлося місце для виступу тих, хто із захватом і самозахопленням розповідав про допущені порушення під час організації поїздки.

Стосовно порушень зараз ведеться слідство і лише після його завершення можна буде говорити щось конкретне. Але всі біди, як-то кажуть, від нашої бідності. Для того, щоб зробити можливою поїздку для дітей, економили на всьому. Інакше поїхати в Польщу у мовний табір у наших незаможних сільських дітей не було б змоги. Батьки розуміли це і дали згоду. І, як говорить тато учасниці поїздки Ярослави Іван Миколайович Бондаренко, він і зараз би довірив свою дитину Катерині Олександрівні. Думає, так би зробили і й інші. Так, сталася аварія, але дорога є дорога…

«Тримайтеся, Катерино Олександрівно!», — передають для своєї вчительки і батьки, і діти.

Редакція нашої газети висловлює співчуття родині загиблого хлопчика, а також бажає якнайшвидшого одужання постраждалим у цій страшній аварії.

Олексій ПАСЮГА.