РОСІЙСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

Володимир Парієнко

Події, про які йтиметься у цій історії, відбувалися у 1983 році. Про них мені розповів Олексій Іванович Щербань, нині працюючий начальником Красноградського районного відділення енергозбуту Харківської області. В основі сюжету – фактичний матеріал з його слів, елементи моєї імпровізації – мінімальні.

У той час Олексій Іванович жив у Великій Писарівці Сумської області, працював на посаді головного інженера «Райагропроменерго». Його дружина, Наталія Василівна, – лікар-стоматолог районної лікарні. На останні вихідні серпня призначене весілля її рідного брата, капітана харківської міліції. Наречена – уродженка сільської глибинки з Курської області.

У суботу орендованим автобусом весільний поїзд у складі п’яти пар найближчих родичів та двох десятків колег молодого, одягнутих у цивільний одяг, вирушив за нареченою у сусідню область.

До місця призначення прибули близько 14-ої години. На подвір’ї молодої та довкола нього – багато людей, всі з нетерпінням чекають початку процесу. Олексій Іванович – людина хазяйновита і спостережлива – відразу виявив відсутність приміщення для проведення масштабного заходу. У Великій Писарівці зазвичай зводять халабуду – палатку з брезенту площею із 200 квадратних метрів. На всі життєві ситуації: і столи накрити, і танцювальний майданчик влаштувати, і від дощу сховатися …

А тут немає жодних споруд. Час обідній, з раннього ранку в дорозі, давно вже треба б перекусити. Та, бажано, поситніше, чим-небудь смачненьким, як це й заведено на весіллі. Розпорядники бенкету пояснюють, що всі делікатеси знаходяться в хаті, і запрошують туди приїжджих. Льоня помчався до приміщення у числі перших – їсти ж хочеться!

Посеред хати великий круглий стіл, на ньому – миски з наїдками та графини із сизою самогонкою. Застільний процес нагадує екскурсію до мавзолею Леніна: у порядку живої черги гості проходять «коло пошани» навколо столу. При наближенні до нього кожен отримує стакан самогонки місцевого приготування, яка відрізняється від великописарівської у гірший бік не лише кольором, але й запахом та міцністю. Вміст стакана потрібно випити до дна й рухатися далі, одночасно вживаючи закуску, що знаходиться в мисках. Задні тиснуть на тих, хто вже допався до корита, і не дають розслабитися. Хапати потрібно двома руками, інакше не встигнути…

На підвищенні по центру столу сидять батьки нареченої. З почуттям власної значущості та величності вони вітають гостей, прагнучи з кожним підняти келих за щастя молодої пари.

Підійшовши ближче, Олексій Іванович з прикрістю виявив, що вибір обіцяних смачних страв досить обмежений: пряники, цукерки-льодяники та нарізка овочів. Випив запропоновану дозу, легенько закусив, вийшов на вулицю і знову став до черги: повинне ж, нарешті, з’явитися м’ясо!

Однак його надіям не судилося збутися: підійшовши до столу вдруге, побачив на ньому лише льодяники. Решта смаколиків закінчилися. Зморені господарі застілля – батьки нареченої – на пару сплять, із-під ліжка виглядають підошви їхнього взуття…

Надворі грала гармошка. Гості, не перевантажені вагомою їжею, витанцьовували Камаринську, підплигуючи вище даху хати.

«Таких веселощів і колективного екстазу ніколи не зустрічав», – ділився пізніше враженнями Олексій Іванович.

Підійшов час обдаровувати молодят. Якась жіночка вийшла з підносом на подвір’я і зупинила музику. Гості стали викладати на тацю подарунки – радянські монети, переважно мідяки. Насипали цілу піраміду.

Українці не відали, куди подіти заготовлені крупні паперові купюри. До них, що стояли у розгубленому стані, підійшов місцевий дідусь і пошепки повідомив:

– Хлопці, приготуйтеся! Зараз вас будуть бити.

– Як бити? За що?

– Подякуйте, що попередив…

Приїжджа делегація приготувалася до можливих несподіванок, уникаючи найменшого загострення стосунків. Аж раптом до молодого підійшли два парубки, схопили за рукави весільного костюма і одночасно їх смикнули. Через мить піджак став жилеткою. Почалася штовханина, яка незабаром перетворилася у повномасштабну бійку. Льоня, посилаючись на хворобу хребта, сховався за сараєм і спостерігав із-за рогу за розвитком подій.

У бійці брали участь всі місцеві, включно з жіночою статтю. Використовуючи раптовість та чисельну перевагу, вони відтіснили українців на город. Однак треновані молоді офіцери незабаром взяли ситуацію під повний контроль і розігнали геть усіх аборигенів.

З обох сторін не обійшлося без синців та порваного одягу, хоч втрати місцевих були значно суттєвішими. Одному дядьку міліціянти вивернули руку в ліктьовому суглобі; він кричав, немов різаний, доки маслак не вставили на місце. Інший забіяка в польоті пробив головою штахетник і застряв у такому положенні. Планки уперлися в м’які тканини живота; постраждалий, знаходячись у шоковому стані, не міг рухатися ані назад, ані вперед, а лиш кричав не своїм голосом. Витягли, добряче дали по сідницях, і він, не гаючи часу, щез за горизонтом.

…На вулиці сутеніло, потрібно було влаштовуватися на нічліг. Вирішувати проблему не було з ким – всі місцеві повтікали, а батьки нареченої продовжували знаходитися в горизонтальному положенні під ліжком.

Родичів молодого розмістили у хаті. Розселялися, хто де зміг: одні – на ліжках, інші – на підлозі. Молодят поклали спати у порожньому телятнику, попередньо вшляхетнивши постіль на копиці ароматного сіна.

Колеги нареченого спали на сидіннях в автобусі. Ночі наприкінці серпня прохолодні, тож прокинулися рано й почали готуватися до продовження з’ясування стосунків. Запаслися кілками, підготували до термінового від’їзду автобус, спланували розміщення сил та шляхи евакуації на випадок тривоги.

Почали підходити місцеві, деякі з синцями, але всі щасливі та веселі, з привітними усмішками на обличчях. Потискували руки гостям, зазираючи в очі, дякували за вчорашнє свято.

– Поясніть же, нарешті, за що нам така подяка? – запитав батько нареченого у курського свата, який посеред ночі виліз із-під ліжка, підправив здоров’я та в доброму настрої біля хвіртки зустрічав односельців.

– А ви хіба не розумієте, який подвиг здійснили? Весілля прославили!!! У нас всі масові гуляння закінчуються мордобоєм, але віднині наше (!) весілля – на  особливому рахунку! Це ж – як політ Гагаріна у космос! Ми тепер ввійшли в історію: вперше! за весь час існування села! нашим – по пиці надавали!!! Завжди ж ми давали…

(Для довідки: 1983 рік увійде в історію Радянського Союзу як рік «боротьби з пияцтвом та самогоноварінням», оголошеної Генеральним секретарем КПРС Ю.В. Андроповим).

До змісту

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Я згоден з політикою конфеденційності та Користувацькою угодою