ВІД БЕЗВИХОДІ ДО УСПІХІВ…

Володимир Парієнко

Негативні наслідки, які супроводжували розпад Радянського Союзу, на початку 90-х років дісталися й до Великописарівщини. Колгоспи, які в районі складали основу виробництва, зазнавали вбивчих реформ, змінювали назви та вивіски, поступово наближуючись до свого краху. По-живому рвалися господарські зв’язки, порушився паритет цін на користь продукції промисловості.

На рахунках сільгосппідприємств зникли оборотні кошти, з’явилися проблеми з розрахунками за спожиту електроенергію. У практику взаємовідносин господарюючих суб’єктів ввійшов бартер та відкати на кожному етапі його проведення. В ужитку з’явився термін «живі кошти», рівень розрахунків за електрику якими у районі складав менше 10% – та й то лише за рахунок населення та бюджетної сфери.

З 1993 року зарплату в РЕМі стали видавати із затримкою, а незабаром перевели на натуроплату. Профспілкові активісти вивчали запити працівників у межах наявного асортименту товарів, формували списки. Наш самоскид IFA-50 (водій Скоромний Г. С.) сновигав по всій області у пошуках товарів народного споживання, балансуючи між бажаним і можливим. Зазвичай зарплату ми отримували цукром та мукою.

Вряди-годи ВЕО «Харківенерго» виділяло побутову техніку вітчизняного виробництва (холодильники, телевізори, пилососи). Тоді у колективі неминуче з’являлися ображені та незадоволені – усім не вистачало, а цукру вже нікуди було дівати. У мене, для прикладу, його назбиралося більше 30 мішків, які реалізувати за ціною придбання було неможливо. Люди скаржилися, але терпіли – у інших колективах району справи були ще гіршими. Урізноманітнюючи асортимент необхідних товарів, деякі працівники отримували зарплату навіть гноєм із колгоспних корівників.

 Через незадовільну сплату споживачами вартості спожитої електрики енергопостачальні підприємства не мали змоги вести розрахунки з генерацією; а тій, у свою чергу, не вистачало коштів на закупівлю палива для електростанцій. Електроенергія стала дефіцитом, обсяги її виробництва не забезпечували потреб споживачів.

 Увійшли в практику віялові відключення, з найбільшим обсягом вимикань під час вечірнього максимуму навантажень, коли люди поверталися додому. Суспільство обурювалося, а енергетики стали «козлами отпущения» державного бардака.

Осінньо-зимовий період 1994-95 років викрив наявність надто серйозних проблем в енергозбутовій діяльності РЕМу. Виробництва у районі практично не залишилося, а зубожілі побутові споживачі призвичаїлися красти електроенергію. Стараннями Райсільгоспенерго у домівках жителів району на той час вже було змонтовано більше 300 трифазних електрокотлів. Кожен його власник становить потенційного порушника Правил – надто коштовне задоволення обігріватися струмом.

Більшість трифазних споживачів – колишні або теперішні керівники, дозвіл на електроопаленняв Сумах хто завгодно отримати не міг. Ця публіка, звикла до вільготного життя, мала покровителів у органах влади, вела себе зухвало та застосовувала різні важкодоказові способи крадіжок. Дивлячись на еліту, не ловили гав і прості смертні, насамперед – майстровиті люди. Користувалася своїм статусом значна частина працівників РЕМу.

Показник втрат електроенергії (вважай – її крадіжок) у грудні 1994 та, особливо, у січні 1995 років перевершив найгірші побоювання. Ситуація вимагала радикального перегляду підходів до питань боротьби з крадіжками, залучення до цієї роботи всього колективу.

 5 лютого 1995 року я зібрав до актового залу персонал і відверто виклав оцінку стану справ. Серед інших проблем торкнувся болісної теми «особливого статусу» членів трудового колективу. Запропонував 2 варіанти: або всі «живемо при комунізмі», по суті – крадемо електроенергію; або всі, без виключення, живемо чесно, споживаємо електрику через лічильник і не робимо неподобств, через які у начальника тріщить шкура, а всі працівники не отримують жодної копійки премії.

 Безумовно, мені був потрібен другий варіант, однак хотілося, щоб люди до нього дійшли з власної ініціативи.

Перші репліки із залу зводилися до того, що держава, реалізуючи так звані реформи, людей обдурила, і, виживаючи, всі користуються можливостями своєї професії. Залізничники безкоштовно їздять поїздами, колгоспники крадуть зерно та молоко…

– І нам, по-справедливості, гріх не користуватися дармовою електроенергією. Звичайно ж, перший варіант!

У відповідь на таку філософію інша частина колективу стала збурюватися:

– Що значить – «усім красти»? У тебе електрокотел, а у мене лише 2 лампочки у господарстві! А я із-за когось повинна сидіти без премії? Ні, я проти! Давайте жити, як належить, – чесно, споживати електроенергію через лічильник!

 Потроху я направив хід думок у потрібне русло. Збори проголосували за рішення, яке містило наступне формулювання:

– «Всі працівники РЕМу зобов’язуються споживати електроенергію лише через лічильник. Той, хто буде красти, – повинен бути звільнений з роботи».

Відсікаючи шляхи до відступу, відразу ж вибрали комісію для пломбування лічильників у домоволодіннях працівників РЕМу, узгодили графік виконання цього заходу.

Відразу після закінчення зборів комісія опломбувала лічильник у моєму будинку.

 Тоді ж уперше прозвучала ідея проведення замірів навантажень на перекидах до будинків за допомогою струмовимірювальних кліщів. Отже, виникла необхідність, окрім жінок-контролерів, залучати до виконання робіт підвищеної складності (під напругою) спеціалістів-чоловіків, що значно підвищило ефективність рейдової роботи.

Є всі підстави вважати день 5-го лютого 1995 року початком становлення сучасного енергозбуту у Великописарівському РЕМі.

 Попервах для проведення замірів використовувалися струмовимірювальні кліщі промислового виробництва типу Ц-90. Перші рейди із їхнім застосуванням провели ввечері, із настанням темряви, коли ніхто зі споживачів не очікував. Ефект виявився приголомшливим! Неупереджені прилади чітко і безпомилково показували на будинки із великими навантаженнями, які відразу ж ретельно перевірялися. Досить часто серед них якраз і виявлялися крадії електроенергії.

Поки чутки не розійшлися районом, вечорами одночасно працювало по 4 бригади, у складі яких, окрім штатних контролерів, діяльну участь приймали інженерно-технічні працівники. Кожна бригада щовечора складала близько десяти актів на порушення Правил користування електроенергією.

Велося азартне змагання за першість у результативності, що сприяло розвитку ініціативи та підвищенню мотивації персоналу. У бригадах існував чіткий розподіл обов’язків: чоловіки вели заміри навантажень за допомогою приладів та знаходили порушення у хитросплетіннях хатніх проводок, жіноча справа – документальне оформлення фактів крадіжок.

У цей час інші РЕМи нічого подібного не знали, ми стали першовідкривачами у використанні технічних засобів для виявлення крадіжок електроенергії.

Досить часто під час рейдів виникала необхідність виконати заміри навантажень, окрім перекидів до хат, посередині прольотів та у місцях розгалужень ліній. Довжини штанг у таких випадках не вистачало. Водії спільно з Павленком Іваном Сергійовичем змудрували конструкцію майданчика, який стаціонарно закріпили поверх кузова мікроавтобуса УАЗ. Додатково машину оснастили ще й стаціонарною драбиною для підіймання людей на майданчик для виконання замірів.

 Однак, як покаже практика, цей спосіб мав суттєві вади. По-перше, не скрізь можна під’їхати машиною до необхідної точки заміру; по-друге, гуркіт двигуна і світло фар позбавляли  перевірку фактору раптовості.

З часом усі наявні у РЕМі кліщі Ц-90 (а вони були надзвичайно тендітними) вийшли з ладу. Наші умільці – Мовчан Олексій Павлович та Губенко Валентин Олександрович – придумали саморобні датчики навантажень. Вони закріплювалися на довгих збірно-розбірних жердинах із ліщини (замість метрових штанг, якими комплектувалися Ц-90), що дозволяло проводити виміри у будь-якому місці ПЛ-0,4 кВ.

Інструменти для замірів та технології рейдів постійно удосконалювалися, остаточний варіант виглядав наступним чином:

 – для замірів навантажень замість струмовимірювальних кліщів використовувалися примітивні, але надійні саморобні датчики навантажень, які хоч і мали велику похибку у точності замірів, але дозволяли безпомилково виявляти об’єкти з підвищеним споживанням електроенергії;

– проведення рейдів перенесли на ніч (зазвичай з першої години ночі) – у цю частину доби практично будь-яке значне навантаження становило крадіжку (на відміну від вечірніх годин, коли частина навантажень використовувалася через лічильники для приготування їжі та інших побутових потреб, що вносило плутанину у дії рейдових бригад та призводило до марнування часу);

– перевірку абонентів, які вночі потрапили в поле зору рейдової бригади, проводили після 06-00;

– рейдову бригаду оснастили секатором, у випадку недопуску до лічильника або неадекватної поведінки споживача його домоволодіння відрізали від лінії;

– для забезпечення якісної доказової бази з ініціативи Мовчана Олексія Павловича (вважаю, також першими в Україні) влітку 1995 року ми придбали відеокамеру.

Прилади споживачів, якими викрадалася електроенергія, у рейдах вилучали, вони завозилися до РЕМу і накопичувалися у моєму кабінеті, де проводилися сеанси виховної роботи з порушниками. На тлі гори речових доказів та показу відеоролика зі злодіяннями абонента доводили його до стану готовності сплатити збитки, та ще й подякувати за те, що неприємності обмежилися лише штрафом.

… Сьогодні, оцінюючи події 23-річної давнини, бачу у тих діях персоналу Великописарівського відділення енергозбуту елементи махновщини. Частина рішень приймалася «на хлопський розум», виходячи із суб’єктивного розуміння принципів справедливості та доцільності, іноді навіть порушуючи Конституційні права людей. Хоч, доречно наголосити, скарг на дії рейдових бригад практично не було.

Це вже згодом популісти від влади, заграючи з електоратом, придумають масу обмежень для енергетиків, на кшталт недоторканості житла; заборони відключення порушників без рішення суду; затвердження методики складання та обрахування актів та іншої юридичної казуїстики, посилання на які дозволяє навіть пройдисвітам вигравати суди за формальними ознаками і безкарно красти.

 А у той час існувала правова прогалина у законодавстві, і ми у статусі першовідкривачів нею сповна скористалися.

Хто рано встає, тому й Бог дає…

З метою підвищення зацікавленості персоналу за результати енергозбутової роботи керівництво Сумиобленерго запровадило систему критеріїв та показників, згідно з якими щомісячно визначався рейтинг структурних підрозділів, а, відтак, і розміри поточного преміювання. Премія за перше місце складала більше 100%. Підрозділ, який займав останнє місце, премії взагалі не отримував; премія за передостанню позицію нараховувалася у розмірі 5-7%. Тож стимули були достатньо вагомими. Більшість працівників нашого РЕМу не мали інших доходів, окрім заробітної плати, і працювали з повною віддачею, приймаючи активну участь, насамперед, у заходах, спрямованих на подолання головної проблеми енергетики тих років – крадіжок електроенергії.

На початку 1997 року колектив поповнили два випускники Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства: Грицай Сергій Григорович та його однокурсник Гордієнко Сергій Володимирович, батьки якого живуть через дорогу від РЕМу. З приходом молодих спеціалістів якість і ефективність рейдів ще покращилася. Освічені та нерозбещені хлопці швидко опанували нюанси роботи, були легкими на підйом і налаштованими цілодобово працювати на загальний результат.

 У рейдах вони виконували найважчу та найскладнішу роботу – виміри навантажень на лініях, для проведення яких вимагалися гострий зір та сильні руки. За ними залишалася й інтелектуальна складова – виявлення порушень у домоволодіннях споживачів, а також робота з відеокамерою, навики користування якою важко давалися старшому поколінню інженерів.

Окрім двох Сергіїв, всебічно підготовленими спеціалістами-рейдовиками були ще електромонтер РЗА Мовчан Олексій Павлович та комп’ютерник Нечвоглод Володимир Олександрович. Останній пов’яже свою подальшу долю з ЕОМ та перейде на роботу в іншу галузь. Мовчан О.П., Грицай С.Г. та Гордієнко С.В. незабаром отримають підвищення на посадах і застосують досвід роботи Великої Писарівки на теренах інших областей України.

Була б нечесною з мого боку повна ідеалізація технології проведення рейдів. Потрібно визнати, що робота в нічний час та спілкування зі специфічним контингентом споживачів, схильних до порушень Правил і Законів, несли певні ризики для персоналу, іноді траплялися й неприємні інциденти.

Найгучнішим з них був випадок у селі Добрянському. У складі бригади, окрім мене, ще був Грицай Серьожа, решти людей вже не пам’ятаю.

Останніми роками існування Радянського Союзу в Добрянському заснували цілу вулицю колгоспних садиб – типових одноповерхових цегляних будинків з господарськими спорудами та ділянками землі. Житло надавалося у користування працівникам гостродефіцитних на селі професій – механізаторам та дояркам, які приїздили на поселення із різних кінців країни.

Холодної зимової ночі заміри привели нас до одного з таких будинків, на вводі до якого навантаження складало близько 4 кВт. Залишилися чергувати у теплій машині поблизу підозрілого двору. Рано-вранці, тільки-но в хаті включилося світло, постукали у вікно. Хазяйка, не сподіваючись на подібних гостей, без зайвих запитань відкрила вхідні двері. Ми з Сергієм, використовуючи ефект раптовості, відразу кинулися на пошуки лічильника – задля його ретельного огляду з метою визначення способу крадіжки.

Першим помешканням у домі була літня веранда. Далі – опалювана частина будівлі: прихожа, пристосована під їдальню; потім довгий коридор, з якого кілька дверей вели до спальних кімнат. З вини будівельників лічильник встановили у глибині коридору, куди ми й прагнули потрапити. Ще здалеку побачили викрутку, встромлену під скло лічильника.

Навперейми зі спальні вибіг молодий кремезний глава сімейства. Розмахуючи кулаками, погрожував «випустити кишки» порушникам його права на недоторканість житла. Виштовхавши нас у прихожу, намагався схопити на столі ніж. Щоб не дати реалізувати цей намір, довелося його скрутити.

Спітнілий з теплої постелі здоровань був одягнений в одні лиш труси. Його голі слизькі руки раз за разом випорсали з наших захватів. Окрім того, вести силове протистояння Сергію заважала сумка з інструментом, що висіла через плече. У штовханині він вдарився головою об ріжок кухонного столу і розсік лоб та брову.

Спільними зусиллями виволокли дебошира босоніж на вулицю і, відтягнувши подалі від вхідних дверей, випустили на волю. Той забіг до хати і через мить з’явився посеред двору, одягнутим у кожуха та валянки. За поясом, яким підперезався, стирчала сокира, у руках тримав вила:

– Тільки-но хто спробує зайти на подвір’я, тут і порішу!

Я викликав на місце події голову сільської ради Морозова Петра Артемовича. Але чолов’яга був невблаганним, посилаючи ті ж погрози і на його адресу та навідріз відмовляючись дозволити огляд лічильника.

Сергія відправили у лікарню, де наклали на рану шви, назавжди залишивши на згадку про подію рубці.

На допомогу рейдовій бригаді визвали міліцейський наряд, який прибув у повному спорядженні: у шоломах, зі щитами та дубинками. Міліціонери, гучно стукаючи палицями по щитах, зайшли на територію двору. Тоді бешкетник забарикадувався зсередини хати, поставив на підвіконня трирічну дитину та пляшку з бензином і заявив:

– Спробуєте зайти в будинок – обіллю бензином і підпалю себе й дитину.

Міліція припинила домагання, надавши пораду за дозволом для перевірки лічильника звертатися до суду. Я викликав бригаду ОВБ, яка повністю демонтувала дроти до будинку. Довгий час будівля перебувала у відключеному стані, потім її мешканці виїхали з села.

Ще одна неприємна подія трапилася з участю головного інженера РЕМу Мовчана, знову ж таки у Добрянському (випадковий збіг обставин). Посеред ночі при виконанні замірів навантажень на КТП №49 (поряд з конторою місцевого колгоспу «Росія») громіздкими кліщами рейдовики зробили коротке замикання дротів. За мить вони зайнялися бенгальськими вогнями, обсипавши бригаду іскрами, повністю вигоріло і все начиння щита підстанції. Дякувати Богу, люди не постраждали, але замість рейду цілу ніч до десятої ранку з допомогою бригади ОВБ ремонтували КТП.

На щастя, подібні пригоди траплялися нечасто, натомість корисний ефект від нічних рейдів був колосальним.

Згадується цікавий епізод, який трапився при проведенні рейду восени 1999 року в селі Розсоші. Замірами на лінії вночі бригада виявила навантаження 2 кВт, яке споживалося одним із будинків. Доки завершили заміри та провели необхідні записи до журналу, підсвічуючи ліхтарями, навантаження зникло.

Версій було дві. Можливо, нагрівальний прилад обладнаний терморегулятором, який і відключив установку при досягненні заданої температури. Або ж, інший варіант, – споживач виявив енергетиків і відключився, «заліг на дно» в надії залишитися непоміченим. Однак сумнівів уже не залишалося – саме у цій хаті потрібно ретельно перевіряти лічильник та внутрішню електропроводку.

Рейдовики занесли адресу до списку проблемних для відпрацювання у денний час і пішли продовжувати заміри далі по селу.

Повернулися до садиби близько восьмої ранку. Хата виявилася зачиненою. Сусіди розповіли, що господар пішов на роботу, а його дружина зранку поїхала до районного центру. Чекати у нас не було ані часу, ані бажання – після нічного рейду хотілося їсти й спати, розвернулися та поїхали додому (з намірами провести перевірку найближчим часом).

Приїхавши на базу, побачили незнайому жінку середніх років, яка чекала на порозі контори:

– Хлопці, ви часом не з Розсошів повернулися?

У результаті нетривалої розмови з’ясувалося, що перед нами хазяйка будинку, яким ми зацікавилися під час рейду.

– Я приїхала добровільно здаватися та платити штраф. Спасибі вам велике за те, що ви нас сьогодні впіймали. Тепер, як і всі нормальні люди, я буду спати в ліжку. А до цього часу роками кожен день спала на підвіконнику. Чоловік включить обігрівач поза лічильником, нап’ється та й хропе. А мене, знаючи, що ви вночі шукаєте крадіїв, примушує чергувати і терміново відключатись у випадку «тривоги». Сьогодні трохи не встигла! Покарайте нас, і більше такого не буде!

І таке в житті трапляється…

В результаті активізації рейдової роботи показники виробничої діяльності Великописарівського РВЕ значно покращилися і в змаганні серед районних підрозділів обленерго наш колектив вийшов на перше місце.

Незабаром технологія нічних рейдів, вперше застосована у Великій Писарівці, отримає розповсюдження у більшості енергокомпаній України.

До змісту

Коментарі до “ВІД БЕЗВИХОДІ ДО УСПІХІВ…”

  1. Да все почти правда только оправдывая себя вы забыли сказать что вы за бежали во двор збив с ног беременную женщину И потому на вас набросился её муж с вилами

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Я згоден з політикою конфеденційності та Користувацькою угодою