Архів позначки: Сумщина

Демографічна ситуація у Сумській області

Станом на 1 травня 2018р., за оцінкою, чисельність наявного населення Сумської області, складала 1090,3 тис. осіб. Упродовж січня–квітня 2018р. чисельність населення зменшилася на 4018 осіб, у т.ч. за рахунок природного скорочення на 3865 осіб. У січні–квітні 2018р. в області народилося 2382 дитини, що на 259 немовлят менше у порівнянні з відповідним періодом минулого року; кількість померлих збільшилася на 108 осіб і склала 6247 осіб.

Із доповіді Головного управління статистики у Сумській області для засобів масової інформації 

Сумщина втратить гроші Дорожнього фонду через халатність чиновників

За словами радника голови «Укравтодору», Сумська область не розробила проектну документацію до 30 травня і не було перспективи, що вони зможуть вкластися.

У Сумської обласної державної адміністрації заберуть кошти Дорожнього фонду, призначені на ремонт і будівництво доріг, і розподілять їх між іншими областями у зв’язку з незадовільними темпами дорожніх робіт в Сумській області.

Детальніше читайте на УНІАН

На Сумщині жінок більше, ніж чоловіків

Чисельність постійного населення Сумської області на початок 2018 року становила 1092,1 тисячі осіб, з них чоловіків 45,9%, а жінок — 54,1%. Про це повідомляє Головне управління статистики у Сумській області.

Переважну більшість населення області складають особи у віці 16–59 років — 665,9 тисячі осіб. У цій віковій групі чоловіків — 48,7%, а жінок — 51,3%.

Зазначається, що кількість осіб молодше працездатного віку (0–15 років) складала на 1 січня 2018 року 154,2 тисячі осіб. Населення у віці 60 років і старші складає 272 тисяч від загальної чисельності населення області.

Про це повідомляють “Сумські дебати”

 

Короткий огляд “Ворскли” №20 від суботи 10 березня

Відповіді на депутатські запити обласним чиновникам стосовно ремонту дороги на Богодухів вселяють оптимізм лише любителям екстремальної їзди. Більше надій у ямненських медиків на отримання легкового автомобіля для потреб місцевої амбулаторії – це питання сподіваються вирішити без обласної опіки.

Крім цього з першої сторінки читачі дізнаються як вітали жінок з їх святом у районному будинку культури та про маловідомі сторінки з біографії Тараса Шевченка, пам’ять якого шануємо в ці дні. Докладніше про все це на першій сторінці.

Цікаву добірку новин Великописарівщини підготував Олексій Пасюга. Як долаючи снігову заметіль небайдужі люди добували ліки для хворих дітей з Шевченкового читайте на другій сторінці.

Там же приємні новини з Копійок. Ще в радянські часи влада помилково хотіла демографічну проблему вирішити шляхом відключення вуличного освітлення – щоб народ інтенсивніше плодився. Не допомогло. Нарешті помилку зрозуміли і в Копійки повернулося вуличне освітлення. Щоправда тепер для цього вистачило лише чотирьох ліхтарів.

Відразу кидається у вічі світлина з пам’ятником вождю світового пролетаріату.

Ленін
Останній Іліч району пішов ленінським шляхом

Наскільки мудра була людина! Пам’ятник Леніну умудрився простояти у Солдатському майже до кінця зими. Мабуть через відсутність дороги до села довго не могли пробратися до нього вандали. Але вороги світового пролетаріату все ж проникли з боку Ніцахи і завалили предмет поклоніння численних туристів, які попри бездоріжжя добиралися до пам’ятника з єдиною метою – сфотографуватися поряд з пережитком комуністичного минулого.

На решті сторінок читайте про історію нашого краю, “Посиденьки в “Ворсклою”, про будні прикордоння, а також традиційні вітання іменинникам, довідкову інформацію, рекламні матеріали.

Велике спасибі команді видавців газети за те, що працюючи практично у вихідні змогли виготувати такий цікавий номер. Так має бути.

Зустрічаємо № 17

Шестикрилим (бо на шести сторінках) Серафимом огорнув передплатників “Ворскли” новий випуск районного видання. Цим номером редакція наглухо закриває зиму, бо наступний випуск будемо читати уже навесні, коли надворі стане на 2-3 светри тепліше. Можливо уже будуть проліски. Тож дехто, розгорнувши газету на широкому пеньку, буде її читати, читати, читати…

КОЛО ПОШАНИ

На завершення  теми пам’яті про Радянську армію пропонуємо ще одну розповідь Володимира Парієнка. Події відбувалися в одному з райцентрів Сумщини, але, як з’ясувалося, деякі інші області також претендують з документальним підтвердженням того факту, що це відбувалося саме їх теренах.

На початку 90-х років минулого століття військовим комісаром одного з районів Сумщини призначили майора який був уродженцем цього краю і, звичайно ж, щиро радів призначенню, вважаючи його подарунком долі за поневіряння попередніх років на просторах безмежного Союзу. Ностальгічні почуття з плином часу все сильніше притягували його до місця, де пройшли роки безхмарного дитинства і юності. Тут він народився й виріс, тут залишилося багато друзів і товаришів. Тут же, на цвинтарі райцентру, поховані батьки.

Після розпаду Радянського Союзу в Україні відбувалося масове скорочення Збройних Сил. Значна частина кадрових військових стала незатребуваною і змушеною шукати нове застосування у цивільному житті або, прийнявши російське громадянство, продовжувати службу де-небудь поблизу Полярного кола. Престижна посада військкома (та ще й у рідному районі!) йому дісталася, дякуючи знайомству з Міністром оборони Кузьмуком, разом із яким свого часу він навчався у військовому училищі.

Посада військкома була «без пилу та бруду», хоч і вважалася військовою службою. Головні завдання комісаріатів – організація проведення призовів на строкову службу, а також облік людських та народногосподарських ресурсів, готовність до проведення мобілізації. Тоді ще діяв Закон СРСР «Про загальну військову повинність», у відповідності з яким всі юнаки при досягненні 18-річного віку повинні були виконати свій обов’язок перед Батьківщиною.

Багато хто з них вишукував варіанти ухиляння від служби або проходження її поближче від отчого дому. Батьки призовників намагалися влаштувати нащадків до безпечніших родів війська, з мінімальним ризиком для їхнього життя та здоров’я. Ці та інші подібні питання успішно вирішувалися за допомогою спритних прапорщиків із військкомату, їхні послуги користувалися підвищеним попитом та щедро винагороджувалися.

Сам комісар до рівня банальної комерції не опускався, хоч деякі бризки від щедрот «панських столів» прапорщиків перепадали і йому.

У розпорядженні військкома знаходився службовий легковий автомобіль – старенький УАЗ. Для фінансування поточної діяльності комісаріатів у державних бюджетах тих років коштів передбачалося вкрай мало – практично лише для сплати жалування офіцерам, та й то не завжди своєчасно. «Діставання» запасних частин для ремонтів далеко не нового автомобіля, бензину, навіть паперу та олівців – більшість таких придбань забезпечували вдячні призовники та їхні родичі.

Комісарський УАЗ зазвичай знаходився на стоянці під замком у гаражі військкомату. Водій повинен був тримати його у справному стані та із запасом бензину, достатнім для поїздки до обласного центру у випадку термінового виклику – військових авральні команди можуть підняти у будь-який час доби. Бензин тоді був у страшенному дефіциті, прапорщики постійно займалися пошуками «трофейного» пального, а комісар змушений був його економити.

Навіть на наради до районної адміністрації він добирався без належного шику – пішки, добре, що до неї від військкомату лише 300 метрів. Для виїзду за дорученням влади або з власної ініціативи за межі райцентру використовувався попутний транспорт – виключно з метою економії пального. Військком, як дбайливий господар, віддавав у жертву особистий комфорт задля «забезпечення боєздатності довіреного йому підрозділу».

Так було завжди… До тої пори, поки комісар не «наступав на пробку». Тільки-но він вживав дозу спиртного, негайно повертався на службу і наказував водію виїжджати з гаража. Після чого – демонтувати знімну верхню частину правих передніх дверцят. Військком сідав на пасажирське місце таким чином, щоб його профіль в усій красі було видно перехожим. Напускав на себе суворий величний вигляд і примушував возити по трикутнику центральних вулиць райцентру, де знаходилися адміністративні будівлі і завжди було людно.

Усім зустрічним пішоходам він, сидячи у позі «Струнко!», віддавав честь. При цьому у нього був вигляд, неначе у маршала, який приймає Парад на Красній Площі. Водій, розуміючи комічність ситуації, періодично пропонував шефу «закінчити огляд ввіреної території» та їхати додому. Однак невгамовний майор згоди не давав та вимагав неухильного виконання його наказів.

Вистава завершувалася лише тоді, коли в машині закінчувався бензин. Водій передусім закріплював на своє місце демонтовану частину пасажирських дверцят і затуляв комісара від засуджуючих поглядів земляків, що проходили поряд. Потім зупиняв попутний транспорт і за допомогою троса УАЗ разом з комісаром, що продовжував у величавій позі знаходитися у салоні, буксирували до двору військкомату.

Залишаючи машину із вкрай незадоволеним виглядом, майор насамперед виливав свій гнів на колесах, гамселячи їх черевиками. Залишки агресії разом із останнім китайським попередженням діставалися водію:

– Іще хоч раз бензин несвоєчасно закінчиться – будеш мене на плечах по центру носити! Звільню! Без вихідної допомоги! Мать-перемать!!!

Потім заходив до чергового офіцера, проводив ще й з ним виховну роботу із використанням нецензурних слів. І лише після цього, із почуттям виконаного обов’язку, йшов додому на відпочинок.

З часом їзда центром селища стала у воєнкома ритуалом, за яким можна було безпомилково з’ясувати ступінь його «обороноздатності». А маршрут урочистого пересування комісара, обмежений трьома вулицями районного центру, в народі прозвали «Колом пошани».

Статистика знає все

Чисельність наявного населення Сумської області, за оцінкою, на 1 листопада 2017р. становила 1095,9 тис. осіб. Упродовж січня — жовтня 2017р. чисельність населення області зменшилася на 8674 особи. Природний рух населення у січні — жовтні 2017р. характеризується суттєвим перевищенням числа померлих над живонародженими: на 100 померлих — 47 живонароджених.

Ради у відставку?

На 2-й сторінці номера від 16 серпня «Ворскла» розмістила публікацію першого заступника голови Сумської ОДА Олександра МАРЧЕНКА.

Дав я почитати газету дяді Вані (про нього газета писала у квітні), щоб він прокоментував матеріал. Спробую передати його думку своїми словами, бо в його викладі писати якось незручно.

– Владу – громадам! А що ж залишиться радам? Невже ради будуть без влади? Добре пам’ятаючи проголошені ще 100 років тому лозунги «землю – селянам, фабрики і заводи – робітникам, мир – народам а владу – радам», засумнівався дядя Ваня.

Далі майже до кінця замість слів потрібно ставити зірочки. Наступного дня прийшла до мене з лайкою його дружина. Виявляється дід так замислився над прочитаним, що пропустив «вечірній рейс», а вранці забув похмелитися. Дядя Ваня щось підраховував, слинячи хімічного олівця, щось бурмотів, а вночі погано спав. Потім він сам розповів про «нестиковку». Дядя Ваня, хоча чоловік не дуже грамотний, але все ж в політиці тямить. Отож судіть самі: з державного бюджету на розвиток громад увалили у 2017 році на всю Сумську область аж 100 мільйонів гривень. Сума, здавалось би і не маленька – у перерахунку на «домашню» виходить аж 4 мільйона пляшок, але з іншого боку на Сумщині проживає 1 мільйон людей. Що ж це виходить – 4 пляшки на брата на увесь рік?. Не вистачить навіть губи помазати. І це все при тому, що жодного грама не буде вкрадено! Та хто ж у це повірить! А щоб лише почати розвиток інфраструктури, потрібно, як на думку Дяді Вані, не менше однієї пляшки в день на кожного. Отака вона мужицька арифметика.

Хотілось би почути ще й думку читачів з цього приводу. Можливо Дядя Ваня помиляється, і все не так уже й погано? Як завжди, чекаємо на ваші відгуки в коментарях до цього матеріалу, або в іншій формі через наші контактні дані.

74 роки по тому

8 серпня 1943 року розпочалося звільнення Великописарівського району від німецько-фашистських загарбників. Біля пам’ятника Герою Радянського Союзу Сергію Астраханцеву, що встановлено на території Дмитрівської сільської ради, побували голова районної ради Дмитро Сипко, голова ветеранської організації району Юрій Гавенус, дмитрівський сільський голова Михайло Скоромний та ін. Отець Ігор відслужив тут панахиду за загиблими воїнами.

Наслідки буревію

1 липня через Сумську область пройшов потужний циклон, який супроводжувався грозами, сильним вітром (до 30 м/с) зливами та градом. Це явище синоптики Сумського центру з гідрометеорології змогли передбачити лише за півтори години та оголосити про штормове попередження. Пройшлася стихія з південного заходу на північний схід нашої області.

Жертв серед людей немає, хоча кілька чоловік отримали травми.

Посилання: UA:СУМИ